Діагностика в китайській медицині базується на чотирьох основних аспектах:
- Візуальне спостереження: для отримання інформації про колір обличчя, життєву силу, форму та стан язика, обличчя, п'яти органів, чотирьох кінцівок, статевих органів, шкіри та випорожнень.
- Слухове та нюхове спостереження (у давньокитайській мові використовується одне слово для позначення "слухати" та "нюхати") для отримання інформації про тон голосу, дихання, кашель або чхання, відрижку, бурчання в кишечнику, запахи пацієнта та його випорожнень.
- Інтерв'ю: для отримання інформації від пацієнта про його хворобу, відчуття, медичну історію та звички життя.
- Вимірювання пульсу: у китайській медицині пульс можна вимірювати на зап'ясті, а також на щиколотці, шиї та багатьох інших частинах тіла.
Зібравши цю інформацію, терапевт аналізує її через призму теорії китайської медицини, щоб зробити висновок про стан хвороби. Це не зовсім першопричина, яку потрібно лікувати, а найглибший порядок, який необхідно відновити, щоб хворий повернув здоров'я. Таким чином, китайська медицина лікує причину, а не симптом. У цьому випадку причиною хвороби є не те, що спричинило розлад (застуда, емоції, їжа тощо), а найглибший внутрішній дисбаланс, який називається синдром і який слід відрізняти від симптомів, що сприймаються хворим. Таким чином, симптом, такий як головний біль, може бути викликаний зовсім різними внутрішніми розладами. Звичайно, причину цього розладу потрібно лікувати, але тоді це питання профілактики, а не лікування.